«Нема на світі України, немає другого Дніпра»
Тарас Шевченко

ПРО ОДИН ГРУНТОВНИЙ ДІАЛОГ
Автор Administrator   

У Чеській республіці протягом багатьох уже років виходить популярний інтнернет-часопис “Proudy” (Течії). Він знайомить читачів із різними новинками вітчизняної та світової літератури в рубриках «Студії», «Матеріали», «Рецензії», «Анотації». В одному з останніх випусків часопису опубліковано рецензію професора, директора Інституту славістики Університету Масарика у м. Брно Іво ПОСПІШИЛА на діалог Володимира Коскіна з Михайлом Наєнком. Пропонуємо його читачам у перекладі українською мовою. ПРО ОДИН ГРУНТОВНИЙ ДІАЛОГ Література – вікнами до сонця. Діалог Володимира КОСКІНА з Михайлом НАЄНКОМ. – Київ, «Освіта України», 2016, 52 стор.

Можна з певністю сказати, що Михайло Наєнко, професор історії та теорії української літератури, а також багаторічний академічний функціонер Київського університету імені Тараса Шевченка, був та залишається одним із відомих творців новочасної української літературознавчої науки та ініціатором нової концепції українського літературного розвитку. Ця концепція не є кон’юнктурною у значенні якогось радикального повороту, коли прагнення є «батьком думки», є ґрунтовно історичною, але одночасно виявляє українськість під нашаруваннями інших пластів, які її витісняли на задній план, одночасно заперечуючи зв’язки та взаємовпливи української літератури з російською, польською, західноєвропейськими, середньоєвропейськими та іншими, коли часто посередником виступала література російська або польська та її чільні представники. М. Наєнко присвятив, так би мовити, українізації української літератури та літературознавства низку своїх книг, синтетичних праць, видань (Д. Чижевський), підручників, оглядів літературної історії, літературознавчої методології. Аналізував також велике минуле київської теорії літератури та її персоналіїв; про це, власне, я у своїх рецензіях на праці М. Наєнка писав неодноразово.

У живих розмовах М. Наєнко оригінально характеризує ряд українських письменників, деталі їх творчого розвитку та читацької рецепції, про своє життя та творчість і також про міжнародні взаємозв’язки з брненською славістикою включно. Більшість усього того була б скоріше матеріалом для критичного поціновування з позицій справжнього літературознавця-україніста, яким я не є. І хоча моє розуміння літератури від Наєнкового у дечому відрізняється, уважаю його та його літературознавчу творчість за добрий приклад та модель, гідну наслідування, але не впевнений, чи будуть молоді та молодші українські літератори-науковці тим керуватися: можливо, будуть його творчість трактувати як консервативну та настирливо насаджувати (що вже робиться) цілком нові погляди, або підкреслено національні, або демонстративно постмодерністичні, шукати та знаходити в українській літературі те, чого там, можливо, й немає. В цьому сенсі Наєнкова твереза раціоналістичність та обережне моделювання українськості та її справжніх якостей (здобутків) у літературі сама собою є інспіруючою чеснотою, яка долає межі (кордони) України та україністики, оскільки подібні проблеми вирішуються і в інших країнах з подібною до української історією.

Переклад із чеської мови Олени Погребняк

 
ПИСЬМЕННИЦЬКІ ІСТОРІЇ
Автор Administrator   

Іван Немирович писав дотепні гуморески, досконало грав на бандурі. Їздив по Україні з капелою бандуристів. Був початок п’ятдесятих років… В одному селі, у Західній Україні, розповідає Іван, ми маємо виступати з концертом. Вивісили афіші, неділя, храмове свято, по околицях ходять файно одягнені люди. А в клуб ніхто не йде. І тут до нас підходить ще молодий, років двадцяти п’яти чоловік у військовому й каже: «Заберіть касієра, у нас вхід гоноровий». Забрали касира, поставили коробку і лави, почали кидати десятки та тридцятки. Зал — повний, а дві передні лави порожні. А заходять чоловіки з гвинтівками і автоматами й сідають на ті лави. Бандерівці. Ми на сцені помліли. Треба починати, а ми не можемо. За затвердженою програмою треба починати з кантати про Сталіна. Не почнемо — донесуть, стукачі є скрізь. Наш заспівувач-соліст квилить: «Я не можу, в мене діти». Тоді на сцену стрибає той самий чоловік у військовому: «В чому справа». Ми кажемо. «Співайте кантату». Якось затягли, скінчили, й молодик три рази роздільно офіційно плеснув у долоні. І зал так само. А потім були українські народні пісні. Й зал не втихаючи гримів оплесками. А після концерту була багата вечеря. Й знову підійшов той самий молодик. «Вас тут у селі чули, а хлопці в лісі ні». Ми перелякалися, а він і каже: «Не бійтесь, там хутір, скажете виступали на хуторі». Коли ми їхали додому лісом, вже сутеніло, попереду побачили озброєних людей, які переходили дорогу. Злякалися: бандерівці. Затягли «Ще не вмерла Україна». Заспівував парторг. А вони бігом у ліс. Виявляється, то розходилась районна партійна конференція.

Письменницькі історії

 
Підтримайте нас своєю передплатою!
Автор Administrator   

Шановні читачі! Ви знаєте, що Літукраїна ЧЕСНА – всупереч режимам і політичній кон’юнктурі;
БЕЗКОМПРОМІСНА до влади; розслідує корупцію в царині культури;
ОБ’ЄКТИВНА – всебічно висвітлює український літературний процес;
КРИТИЧНА – дає професійну оцінку новітнім явищам в літературі, музиці, кіно і малярстві;
ПЛАНЕТАРНА – зближує читачів по обидва боки океану, налагоджує зв’язки з українською діаспорою по всьому світу;
ТРАДИЦІЙНА – піклується про зв'язок часів, історичну спадковість вітчизняної культури та письменства;
МОДЕРНА – створює простір як для корифеїв, так і для молодої генерації, смілива до експериментів;
ВІДПОВІДАЛЬНА – пам’ятає про читача, виходить незважаючи на економічні труднощі; 
ЗАВЖДИ НА ПЕРЕДОВІЙ – публікує найсвіжіші репортажі із зони проведення АТО.
ОБ’ЄДНАВЧА – згуртовує читачів і людей Слова під величним маєстатом Шевченкового Генія.
Літературна Україна – це імена, події, критика і час. Літукраїнці ревно плекають велику традицію українського красного письменства.

Підтримайте нас своєю передплатою на друге півріччя!

Вартість передплати:
на 6 місяів - 78.24
на 3 місяці - 39.12
на 1 місяць - 13.04

Наш передплатний індекс - 60974

 
І знову "Мінстець" повний... "молодець"
Автор Administrator   

Чесно кажучи, думав, що цього Міністерства вже немає, як, мабуть, і більшість із вас. Принаймні наші гарні люди зі США, Канади й Австралії вже добрих півроку як перестали й за- питувати: чим займається наше Міністерство інформаційної політики (в народі «Мінстець»).

Аж ось днями на екрані П’ятого каналу забігав рядок із посиланням на Міністра інформації Юрія Стеця, який говорить, що для побудови но- вих телевеж на Донбасі потрібно 12— 20 млн грн. І щоб їх таки поставити, необхідно… внести зміни у проект Держбю джету, щоб, мовляв, зміг вже тепер тамтешній затурканий люд дізнаватися правду про Україну.

Ідея нібито благородна, але, мабуть, кожен подумав: чому ж вона не була втілена у життя ще рік-півтора тому? Тим більше, потребує лишень жалю- гідних, як для масштабів країни, 12—20 млн… Схоже, в цій запізнілій ідеї є бажання більше себе озвучити, а не справу зробити.

Оруелівська алюзія на "Мінстець"

Важко сказати, чи виходив колись Міністр на спілкування з народом, з жур- налістами, але принагідно я поцікавився: якщо це Міністерство ще є, то де воно знаходиться? З’ясувалося, воно займає верхній поверх цього великого будинку на вул. Петлюри (донедавна — Комінтерну) неподалік столичного вокзалу. Вдивився й ахнув: чи не між усіма вікнами міністерських кабінетів сяють комуністичні символи: тож висуне голову з вікна, наприклад, міністр чи хтось із заступників, щоб подивитися на світ, а з обох боків — велетенські фасадні серп і молот своє диктують. Нарахував я цих серпів з молотом аж 13, і принаймні стало зрозуміліше, що заважає діяти Міністерству інформації (МІП) — і це в той час, коли скрізь (навіть у селах!) повним ходом іде декомунізація…

А ще на сайті Міністерства зна - йшлась така інформація: «Президент Украї ни Петро Порошенко пояснив, що головна функція МІПу — відбиття інформаційних атак проти України».

Здивувало те, що всі прийомні дні й години Міністра та двох його заступників, як сказано на сайті, вже до осені розписані, тож до вересня ніхто більше не може потрапити до них на прийом!!! Може, це і є «відбиття атак»?

Цікаво, які саме щасливчики вже забронювали весь вільний час інформ - чиновників і з ким саме та на які теми спілкується Міністр? Бо схоже, що «відбиття інформаційних атак» у Мі- ністерстві відбувається поки що тільки на словах…

Станіслав БОНДАРЕНКО

 
Це моторошне слово "Воркута!"
Автор Administrator   

Це моторошне слово «Воркута!» Під такою назвою (зі знаком оклику!) і підзаголовком «Повстання у виправно-трудовому таборі» ця книжка побачила світ торік у львівському видавництві «Літопис». Книга надзвичайно цікава. Її автор — відомий журналіст і письменник-документаліст Юкка Рислаккі, який опублікував у Фінляндії, Латвії та США чимало науково-популярних книжок про новітню історію Фінлянії, про країни Балтії і про Росію. Його видання відзначено Фінською державною премією документалістики, премією латиської газети «Diena» і багатьма іншими.

«Воркута!» — це маловідомі героїчні сторінки історії Воркутинського повстання 1953 року. У цьому ж виданні розповідається про Норильське та Кенгірське повстання, яке завдало вирішального удару по всій системі ГУЛАГу. Вибух гніву неймовірної сили в’язнів у таборах змусив кремлівських вождів відступити, похитнув віру в могутність радянської системи. При написанні цього твору Ю. Рислаккі широко використав опубліковані джерела (понад 218!), власні архівні напрацювання.

Громадянська позиція фінського письменника й дослід- ника вельми чітка. Ось лише дві цитати з його книжки: «У Воркуті та інших таборах ГУЛАГу балтійці та українці мали кількісно надмірне «представництво» після Другої світової війни. Іронія історії в тому, що саме ці народи тепер найбільше стривожені путінською Росією і зазнають її найбільшого тиску».

«...моя книга добре ілюструє розпачливе становище воркутинських в’язнів, а з іншого боку — їхню надзвичайну сміливість, а також те, як повстанці у 1953 році особисто вплинули на розвиток подій, що призвели урешті до краху Советської імперії, і цього очільники сучасної Росії не можуть їм пробачити».

Переклав це, без перебільшення, унікальне видання наш співвітчизник, відомий пере- кладач із фінської, автор першого двомовного фінсько-українського словника загаль- новживаної лексики Юрій Зуб. Він так захопився красним письменством Суомі, що, маю- чи вищу освіту Львівської по- літехніки, все-таки здобув вищу філологічну й закінчив Гельсинський університет (фін- ська мова й культура)!

Як на мене, Юрій Зуб переклав «Воркуту!» блискуче. І давно на часі у нас, в Україні, гідно від- значити цього напрочуд скромного, невтомного трудівничого. Адже його творчий ужинок — десятки майстерних перекладів як прозових, так і поетичних творів сучас- ного красного письменства країни тисячі озер — Суомі.

Олександр ЗАВГОРОДНІЙ

м. Дніпро

 
Голос Праісторії
Автор Administrator   

Науково-популярний фільм «Первісний авангард», допрем’єрний показ якого відбувся днями у столичному Будинку кіно, розповідає про виникнення й еволюцію автентичних українських музичних інструментів. Про те, як видмухана з простої очеретини нота переможною ходою крокує до великого симфонічного оркестру. Цей шлях — від флейти Пана і до електронної музики — представлений у яскравих образах-арабесках.

Традиційна історія простежує еволюцію музики від рапсодів, аедів, трубадурів і скоромохів до сучаних окрестрантів. Творче тріо О. Володкевича (режисер), Ю. Мещерякова (оператор) і Б. Жолдака (сценарист), навпаки, починає зворотний відлік — у безвість віків. Під шурхіт очерету і симфонічний супровід до Синьої зали Будинку кіно входить Доісторія…

Сценарій Бог- дана Жолдака написаний, як завжди, на найвищому рівні — інтригуючий, афорис- тичний, дещо провокативний. Його «Пер- вісний авангард» має довершений есхато- логічний контур. Це не просто розвідка, а потужна апологія музики, історії, часу. За Жолдаком, музика дарує нам те, чого не змогли дати серп і молот, ісламський пів- місяць чи колесо Будди. Саме музика як універсальна мова — у баченні Богдана Жолдака — приводить нас до єдності, при- чому не тільки видимої, а й містичної — між мертвими, живими і ненародженими.

Один із ключових візуальних образів фільму — мушля — нагадує сувій, у який апокаліптичний янгол згортає небо після Страшного Суду. Така фреска XII ст. є на стінах монастиря Хора у Стамбулі й у Кирилівській церкві — у Києві. Цей образ вкотре підкреслює есхатологічний вимір музики — яка веде нас до витоків і, одно- часно, дозволяє збагнути нашу космічну роль. «Первісний авангард» — це мандрівка у давнину — у простори, що лежать як за земними демаркаційними лініями, так і за позаземними Летою і Ахероном. Це спроба топографії нашої колективної душі.

Одним із героїв фільму виступив художній керівник Національного оркестру народних інструментів, диригент Віктор Гуцал. Його творча співпраця з Наталією Жиленко — солісткою української електро-фолк групи ONUKA у підсумку подарувала світу музичну композицію, у якій первісність і авангард зливаються в одне ціле.

На полігоні творчого експерименту пер- вісність і авангард сходилися вже не раз — Джим Морісон працював із кельтською етнікою, а Боб Марлі — з ямайським реггі. Світ не раз потрясали грандіозні музичні досліди Джона Кейджа. Цікаво, що свого часу ідеї народовства і панславізму привели слов’янський фолк в академічні кола, зокрема славнозвісну «Могучую кучку».

«Первісний авангард» відсилає нас до призабутого апостола українського мо- дерну Валер’яна Поліщука, який оспівував технократичну революцію на тлі одвічної пасторалі української аграрної культури. Назви його збірок — «Металевий тембр», «Електричні заграви», «Геніальні кристали» говорять самі за себе. Шокуючи публіку дикими верлібрами, які щойно вирвались із роз’ятреної підсвідомості, Поліщук на- справді повертає її до стану первісного екстазу.

У свою чергу Володкевич навпаки пере- носить первісність у технологічний простір. В електронній обробці етніка набуває прин - ципово нового звучання, а це — відкидаючи упередження й інфантильний нативізм — є справжнім відкриттям, дивом, голосом Праісторії у модерній транскрипції.

Микола ІВАНОВ

 
Літукраїнці в довіднику

Редакція «ЛУ» планує видати «Довідник „Літературної України“», у якому буде зібрано дані про всіх працівників газети за всю її історію. Просимо колег, хто в різний час працював у нашому виданні, надіслати на адресу редакції інформа­цію про роки роботи та обіймані посади, а також стислу довідку про себе. Будемо вдячні за співпрацю!

 

28 липня 2016 року
№ 28 (5657)


ЧИТАЙТЕ В НОМЕРІ:


Богдан Стасенко
Слово - це зброя С.1


Іван Сивочол

Ніж і ніжність у Львові  С.1-3


Анатолій ГАЙ
Девята рота обо відрядження на передову С.3, 13

Микола Жулинський
До виходу «ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ЕНЦИКЛОПЕДІЇ»: С.4


Олекса РІЗИКІВ
Чим українська мова багатша за інші? С.5


Наталя КОЛОМІЄЦЬ
«Словопоклонник» С.7


Олександр БОЖКО
Іван Драч: «В моїй душі гніздилася любов» С.10-11


Микола ПЕТРЕНКО
Ми вродились для щастя! Чи ні?С.12


 

Микола ІВАНОВ
Під знаком любові до книг С.16


Наш календар
С.16

Де ви читаєте газету «ЛУ»?

(2046 голосів)

3%
9.9%
19.8%
36.7%
8.4%
22.3%
Loading...

Стежте за нами: