«Мистецтво — це плагіат, або революція»
Поль Гоген

ПОСТІЙНО ВПІЗНАВАНИЙ
Автор Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ   

Тарас Салига і його робота

Коли я працював завідувачем відділу критики «Літературної України», Тарас Салига був водночас і бажаним і небажаним її автором. Бажаним він був для мене як тонкий знавець поезії, глибокий аналітик, зрештою, справді літературоцентричний чоловік. А зовсім небажаним він був для тодішнього редактора газети, який опинився в цьому кріслі геть випадково й не мав жоднісінького уявлення ні про українську, ні про якусь іншу літературу. Тараса він люто не любив і ладен був стерти його на порошок, називав Салигу невиправним націоналістом; їм десь довелося разом працювати, і редактор, невимовно пишаючись собою, розповідав, що він вижив Салигу з редакції, а якби міг, то зжив би зі світу.

Це дрібна подробиця з життя Тараса Салиги, однак навіть вона промовисто потверджує: воно складалося не безхмарно і він не був щасливчиком, якому все давалося задарма. За ним, як і за кожним нормальним українським інтелігентом, а особливо ж — за галичанином, тягнувся довжелезний «хвіст». Десь щось комусь не те, що прийнято в «совку», сказав, десь хтось те доніс. Сміливого мовця «взяли на олівець» — і він уже небезпечний елемент, за яким треба стежити і якого треба нікуди не пускати. І ось у котрийсь момент чоловік раптом відчуває не тільки те, що за ним полює недремне око, а й те, що в нього на ногах мовби з’явилися важезні гирі — і тепер важко йому кудись іти. Дорога до професійного вдосконалення й визнання саме для нього стає дуже важкою. Щоб долати її, потрібно чи не вдесятеро більше сил, аніж індивідам благонадійним. Він мусив заплатити і за свої переконання, і за професійне сумління; мусив оборонятися від тих, хто намагався його закопати. Таким ішлося до свого покликання й до самореалізації значно важче, аніж смирним і слухняним, які умудрялися, мов оте телятко, всіх маток ссати.

Тоді Тарас лише вряди-годи міг прориватися на сторінки письменницької газети. Але коли нарешті абсолютно глухого до літератури, зате суперпильного ідеологічно редактора було усунено з посади і коли стало трохи більше кисню, Салига почав значно частіше публікуватися. Львівським письменникам пощастило: у них з’явився активний і вдумливий читач, який користав кожну нагоду, щоб оприлюднити свою оригінальну рецепцію з того чи того приводу. Перший підсумок Салиги-критика — книжка статей «Право на себе», що з’явилася в «Молоді» 1983 року. Добре її пам’ятаю, бо мені довелося бути видавничим рецензентом збірки. Пам’ятаю також, яких безжальних вівісекцій вона зазнала. Салига, на подив редакторів, хотів аж занадто багато: він називав речі своїми іменами. Він писав про високоідейну графоманію. Про те, якої корозії зазнає талант, потрапивши в обійми кон’юнктури. Це було слово тверезого глузду й відвертості. Але це була надмірна розкіш, яку не дозволяли нікому. А тим більше молодому авторові. До того ж — у комсомольському видавництві, де, як мовиться, дмухали навіть на воду.

Не знаю, з яким почуттям узяв до рук свою першу книжку Тарас Салига. Гадаю, що було в нього двоїсте відчуття. З одного боку, ти нарешті автор книжки. З другого, те, що ти написав, тут скалічене й спотворене. І на те не було жодної ради. Довелося змиритися, як мусили миритися і старші, й молодші критики. Позитивним було те, що «Право на себе» закріпило за ним репутацію вдумливого й освіченого критика, який добре знає літературний процес. Його ім’я зазвучало поряд з Володимиром Мельником, В’ячеславом Брюховецьким, Михайлом Стрельбицьким, що свіжими голосами лунали слідом за критиками-шістдесятниками.

Салига тоді охоче писав як про поезію, так і про прозу. Однак щодалі більше почав тяжіти до лірики. Здається, не було жодної помітної поетичної книжки, якої він не відрецензував. Йому однаково цікавими були й патріархи літератури, і безіменні дебютанти. Якось непомітно цей критик набрав ваги й авторитету — стало престижним бути ним прочитаним.

Не полишаючи поточної критики, Салига почав активно працювати в літературознавстві — і був один із небагатьох таких, оскільки чимало авторів, узявшись писати дисертації, відступали з критики в науку. До стількох із них можна додати нині «колишній критик». Однак навіть ставши доктором філології, доктором філософії УВУ й завідувачем кафедри Львівського національного університету імені Івана Франка, Салига не розпрощався з критикою. Особливо охоче став він звертатися до жанру літературного портрета, що дає широкі можливості для осмислення творчої індивідуальності письменника. Його «Микола Вінграновський», що з’явився 1989 року, справді став одним із найцікавіших літпортретів періоду горбачовської перебудови, коли з’явилася можливість писати, уже не надто оглядаючись на цензуру. Салига міг тепер говорити не тільки про оригінальну художню палітру поета, а й про його глибоко національну природу. Беззаперечно, що саме Вінграновський — особливо український поет. У кожній його асоціації, в кожному слові і, звичайно ж, у самій творчій проекції на світ. І чи не Салига вперше з усіх наших літературознавців це виразно показав. Як відомо, найшвидше морально та інтелектуально старіють саме критичні тексти. Тільки якийсь невеликий відсоток із них проходить випробування часом, а основна маса за якихось кілька десятків літ уже створює враження комічного й наївного анахронізму. Характерно, що «Микола Вінграновський» Тараса Салиги, як і його ж портрети Євгена Маланюка, Богдана Кравцева, Вадима Лесича, Василя Хмелюка, Петра Скунця, Романа Купчинського, Михайла Дяченка (Боєслава) (і не тільки ці) видаються написаними буквально вчора, оскільки містять домінантні прикмети сучасних проблем і відлуння найважливіших ідейно-творчих дискусій.

Характерно, що Салига як літературознавець і критик не замикається у сфері якоїсь однієї школи чи тенденції — він справді відкрита естетична система, йому цікаве все розмаїття літературного матеріалу. Він охоче все систематизує і «пересистематизовує», будучи однаково уважним і до «клітинки» стилю, і до загальнолітературних віянь часу. Салига чи не єдиний з літературознавців і критиків, хто постійно впорядковує поетичні збірки ще вчора геть незнаних в Україні поетів. Цих книжок вийшло до двох десятків. Кожна має в його особі не тільки упорядника, а й автора розлогої передмови та докладних приміток. Одне слово, щоразу це справді авторська робота.

Хто з письменників хоч раз виступав на філологічному факультеті університету імені Івана Франка, той прагне знову туди потрапити, бо ці виступи організовує Тарас Салига. Він не просто зводить вас зі своїми студентами. Він щоразу готує повноцінний діалог. Студенти мають бути неодмінно підготовленими до зустрічі з письменником, щоб вони могли дискутувати з ним, щоб мали свій погляд на нього. Чи ж треба казати, якої підготовчої роботи це вимагає? Але Салига любить і таку роботу. Для нього це теж літературознавство і критика. Сказати б, суто практичного, ужиткового характеру. Хтось цього дуже не любить, бо вважає, що то — безнадійно рутинна, зовсім не варта уваги справа, що головне — тексти й тексти. А в Салиги й це — тексти. Хоча й усні, однак принципово важливі. Він вірить, що вони згодом неоднораз озвуться в практичній діяльності філологів, які вийдуть зі стін університету.

Коли я слухаю його, думається: вік не бере в ньому свого. Така ж самісінька, як і в далекій молодості, інтелектуальна невтоленність, непогамована допитливість. Постійна готовність до творчої змобілізованості. Тобто він — постійно впізнаваний. Послідовний у головному. Визначальному для нього. Чи це — не найважливіше?


 


ТАКОЖ У НОМЕРІ:

Погляд
Віктор ГРАБОВСЬКИЙ
Якою мовою говорить Бог С.1,5

Нас це болить
Заява Української інтелигенції щодо невизнання
апеляційного суду м. Києва у справі
Ю. Тимошенко

Літщоденник
Підготувала Дарія ДЖУЛАЙ С.2

Відкритий лист
Нехай постане вулиця Віктора Некрасова
Шляхами слова

Гадяч
Рубрику веде Сергій КОЗАК С.3

Спадщина
Віктор БАРАНОВ
"Моїм словам ще так багато справ"
(секстини Володимира Затуливітра) С.6,7

Рецензії
Павло ВОЛЬВАЧ

Розфарбуй сам, або для читацького віку
від 2-х до 102-х
(Михайло Бриних "Хліб із хрящами") С.7

Поезія
Олександр КУЛИКОВ
О Величносте Ваша, Літеро! С.10

Над прочитаним
Петро ГНИДА

Світ невидимий
(Анна Багряна "Дивна така любов") С.11

Діалоги "ЛУ"
Славний син землі чернігівської
(інтерв'ю з Миколою Ткачем)
Розмовляв Віталій МАТЯШ С.12

На спомин
Скотилась Білоусова зоря...
У плині часу
Євген МЛИН
Випробування вогнем і попелом С.13

Письменник мандрує
Галина ВДОВИЧЕНКО

Піднятись із самого життєвого дна С.14

Незабутні
Валентина БОРИСЕНКО, Ігор ПАСІЧНИК,
Людмила ТАРНАШИНСЬКА

Людина здійснених мрій
(Пам'яті Наталії Даниленко) С.15

У колі муз
Олена КУМПАН

Гоголь у народному малярстві
Михайла Онацька

Наш календар С.16

 

Де ви читаєте газету «ЛУ»?

(2168 голосів)

3.1%
9.8%
19.9%
36%
8.3%
22.8%
Loading...

Стежте за нами: