«Мистецтво — це плагіат, або революція»
Поль Гоген

РОЗФАРБУЙ САМ, або ДЛЯ ЧИТАЦЬКОГО ВІКУ 2-х до 102-х
Автор Павло ВОЛЬВАЧ   

Добре, що в моїй троєщинській висотці немає димарів. Це я до того, що жодна мара й потвора не втрапила до моєї хати на Свят-вечір, хоча й могла. Бо саме в цей час, так склалося, перечитував я роман, котрий цілком міг перетворити ніч перед Різдвом якщо не в гоголівську, то вже в бринихівську — точно. І ще не відомо, що, в певному сенсі, крутіше.

Маю на оці роман Михайла Бриниха «Хліб із хрящами», котрим видавництво «Ярославів Вал» завершило рік минулий і розпочало новий, закріпляючи реноме чи не «найпараболічнішого» у своїй царині, котре дуже тонко й чутливо реагує на всі віяння й стилі в сучасному українському літпроцесі: від високочолих романів-андрогінів до жорсткої метафори реалізму, від родинних саг до антиутопій, від «химерних романів» до історичних бойовиків. А тепер ось ще й неходжений, веселий цвинтар зомбі-трешу, явлений Бринихом і його твором.

Погодьтеся, вже сама назва «Хліб із хрящами» доволі дивна, як для звичайного роману. Але, повторюю, фішка в тому, що роман Михайла Бриниха таки особливий: це не громіздке, як старомодний шифоньєр, і таке ж, — додам, — дубувате твориво митця соцреалістичного вишколу, але й водночас не безживне словомереживо творців новітньої оптово-роздрібної попсолітератури, що, як на мене, є зворотною стороною медалі, чи то пак продовженням «творчості» згаданих соцвиробничників-«шифоньєрів» уже в нинішніх умовах слаборозвиненого капіталізму.

У випадку з романом Бриниха маємо своєрідний художній мікс, вируючу суміш, у котрій поєдналися жанри, стилі, сюжетні лінії, дещо змістилися часові виміри; там піниться й булькає лексичне вариво — від філософських рефлексій до майстровито прописаних народного мовлення, молодіжного арго та вуличної фені. А ще — гротеск, іронія, що здобрює похмурі події, якщо не сказати «жах виживання», і — як зазначив в одному з інтерв’ю сам автор — бажання поєднати розумні думки з динамічністю розповіді.

Хтозна: можливо, цей твір сучасного прозаїка й критика і справді йде стежками, прокладеними ще романтично-містичними повістями Гоголя, а може, продовжує справу американського режисера і сценариста Джорджа Ентоні Ромеро, який від початку 60-х років минулого століття тішить світ кіноісторіями про всіляких зомбі. За цими фільмами, до речі, багато хто вбачає не лишень страшилки й сюжетну напругу, а й сатиру на суспільство суцільного споживання, як, зрештою, і глибоке дослідження соціальних конфліктів — на додачу до всього. Можливо, з-за якогось Бринихового плеча визирає Денні Бойл, можливо, десь незримо ворушиться й тінь батька-Уляна. Але це принагідно.

У висліді, чи то пак у сухому залишку, маємо доволі незвичний, цікавий, весело-похмурий твір-оксюморон, у якому йдеться про такі ж незвичні й дивні (втім, таки пізнавані) речі й реалії, піар-технології, про світ реклами й масову культуру, незримі потоки яких усі разом раптом сходяться в одній точці — у селі Міцне на Київщині… Свідком цих дивних подій, під час яких один за одним загадково зникають жителі села, а на місцевому непримітному лікеро-горілчаному заводику «Кремінь», як з’ясовується, готується велике повстання, стає головний герой, політтехнолог і піарщик Кузьма Рудий, котрий приїздить на малу батьківщину робити рекламну зйомку… В сюжетних вирах зринає дивний персонаж з діаспори, що в історичній ретроспекції причетний до подій далеких 30-х років минулого століття. А ще п’ятеро студентів-«металістів», що задумали зняти в селі музичний кліп; священик-спецназівець, котрий бореться зі злом не лише за допомогою Слова, а й бувалого в бувальцях «калаша»; бабця Кузьми Рудого, яка наповнює роман ретроспективними видивами і слугує своєрідним містком до реальних подій часів великого Голоду; селяни, городяни, різночинці та інша публіка… А діджей Дятел умудряється ще й зробити в селі радіостудію й вести прямі репортажі з цієї дивної й таки гарячої точки…

Розумію, що гул читацьких питань уже продирається крізь захопливий сюжет і щільну завісу текстових спецефектів, грізно нависаючи над автором. Зокрема, і сакраментальним: «навіщо це писалося?» Що ж, допитливі читачі й традиційно доброзичлива літтусівка матимуть змогу почути все з перших вуст, автор спробує відповісти за все.


 


ТАКОЖ У НОМЕРІ:

Погляд
Віктор ГРАБОВСЬКИЙ
Якою мовою говорить Бог С.1,5

Нас це болить
Заява Української інтелигенції щодо невизнання
апеляційного суду м. Києва у справі
Ю. Тимошенко

Літщоденник
Підготувала Дарія ДЖУЛАЙ С.2

Відкритий лист
Нехай постане вулиця Віктора Некрасова
Шляхами слова

Гадяч
Рубрику веде Сергій КОЗАК С.3

Спадщина
Віктор БАРАНОВ
"Моїм словам ще так багато справ"
(секстини Володимира Затуливітра) С.6,7

Рецензії
Павло ВОЛЬВАЧ

Розфарбуй сам, або для читацького віку
від 2-х до 102-х
(Михайло Бриних "Хліб із хрящами") С.7

Поезія
Олександр КУЛИКОВ
О Величносте Ваша, Літеро! С.10

Над прочитаним
Петро ГНИДА

Світ невидимий
(Анна Багряна "Дивна така любов") С.11

Діалоги "ЛУ"
Славний син землі чернігівської
(інтерв'ю з Миколою Ткачем)
Розмовляв Віталій МАТЯШ С.12

На спомин
Скотилась Білоусова зоря...
У плині часу
Євген МЛИН
Випробування вогнем і попелом С.13

Письменник мандрує
Галина ВДОВИЧЕНКО

Піднятись із самого життєвого дна С.14

Незабутні
Валентина БОРИСЕНКО, Ігор ПАСІЧНИК,
Людмила ТАРНАШИНСЬКА

Людина здійснених мрій
(Пам'яті Наталії Даниленко) С.15

У колі муз
Олена КУМПАН

Гоголь у народному малярстві
Михайла Онацька

Наш календар С.16

 

Де ви читаєте газету «ЛУ»?

(2168 голосів)

3.1%
9.8%
19.9%
36%
8.3%
22.8%
Loading...

Стежте за нами: