В ім’я Отця і Сина…
Автор Admin Олександр ГАРАЧКОВСЬКИЙ   

97-й театральний сезон славнозвісний театр імені Франка вирішив закрити… поповненням репертуару. «Всі мої сини» Артура Міллера — це шоста — і остання — прем’єра у цьому сезоні й перше прочитання відомої п’єси на українській сцені.

«Усі мої сини» — перший бродвейський тріумф Артура Міллера, п’єса, завдяки якій почалося його входження у канон великої американської літератури. У цьому спектаклі з надзвичайною експресією зійшлися класична трагедія і декаданс американського Великого Стилю, міфологічна символіка і психоаналіз. Саме у «…Синах» виявився типовий міллерівський почерк, завдяки якому його проголосили «американським Ібсеном».

У епоху тотального маккартизму Міллера — не в останню чергу через його єврейське походження — часто підозрювали у марксистських симпатіях. Він залишив нам унікальний досвід переживання власного єврейства — від спроби осмислення історичної традиції свого народу аж до спазматичної маніфестації — «єврей — це вигадка антисемітів». Такий феномен самозаперечення був докладно проаналізований блискучою дослідницею Синтією Озік.

Єврейський корелят допоміг йому віднайти універсальну драматургічну дистанцію. Відомо, що традиціоналіст і клерикал Еліот підписував свої листи словом «Метойкос», що грецькою позначає осілого чужинця. Цим він ніби відмежовувався від релятивістського, постпозитивістського світу. Так само Міллер, навіть заперечуючи семітську домінанту пише свої п’єси з позиції осілого чужинця. Такий погляд — як це показала історія —відзначається особливою безпощадністю.

«Сини» основуються на документальному факті: у 1941–1943 рр. американська авіабудівна компанія Curtiss-Wright вступила в комерційну змову з армійськими інспекторами, які за хабар погодилися затвердити поставки несправних авіадвигунів для фронту. Історія проникла у публічний простір і досягла Сенату. Внаслідок цього вибухнув гучний, розтиражований пресою скандал і судовий процес.

Історія, про яку Міллер дізнався зі щоденних газет, стала драматичним інцидентом для п’єси. Дія «…Синів» розгортається в середині серпня 1946 року на Середньому Заході США — на задньому дворі класичної фолкнерівської садиби.


«Усі мої сини» — новаторська робота. Ця п’єса не тяжіє до біологічного детермінізму чи родинної мелодрами. Якщо драматургічні підходи сучасників Міллера нагадували камеру Обскура, що скрупульозно проектувала внутрішній світ героя на театральну текстуру, то геній Міллера, навпаки, наче телескоп, націлений на темну порожнечу внутрішнього людського нутра. Передусім нашого з вами «я».

Міллер став «американським Ібсеном» не випадково. Справді, на головні інвективи «…Синів» вплинув Генрік Ібсен, зокрема його п’єса «The Wild Duck», з якої Міллер запозичив ідею антагонізму двох партнерів по бізнесу, один із яких змушений прийняти моральнута юридичну відповідальність за іншого.

У «All My Sons» вперше яскраво виявився класичний міллерівський почерк — жодного візіонерства чи мегаломанства, натомість блаженний радикалізм мінімалізму.

Міллерівські текстури мали величезний вплив на нашого сучасника, відомого американського драматурга Летса Трейсі. П’єса «Серпень: Графство Осейдж» («August: Osage County»), за яку Трейсі у 2008 році отримав Пулітцерівську премію, наповнена Міллером, живиться ним. Це ще раз доводить, що міллерівські наративи залишилися життєздатними навіть через понад 60 років з моменту їхнього написання.

Знакова прем’єра в кінці театрального сезону стала великою несподіванкою та чудовим авансом для театральних шанувальників. Над п’єсою працювала ціла команда професіоналів театру Франка. Блискучим прочитанням твору ми завдячуємо режисеру-постановнику Станіславові Мойсеєву, сценічним рішенням — художнику-сценографу Володимирові Карашевському. Чудовий переклад здійснила поетеса Теодозія Зарівна...


Микола ІВАНОВ

(ПРОДОВЖЕННЯ статті читайте в номері "ЛУ" на с. 11)


 

Стежте за нами: